Маленький іграшковий човник, який Томмі зробив власноруч, заплив під рибний ринок без нього.
Він лежав долілиць на найнижчій сходинці, зануривши руку у воду, а Кіт стояв над ним і давав поради.
«Далі».
«Моя рука далі не дістає».
«Спробуй іншою».
Томмі повернув голову, щоб зрозуміти, чи той серйозно. Кіт усміхнувся.
Під дошками, трохи далі від пальців Томмі, човник стукав об стовп. Учора ввечері він довго вирівнював щоглу. Тепер червоне вітрило звисало у воду, і щось його їло — чи, може, лише торкалося. Він волів не знати.
«Ти його штовхнув», — сказав він.
«Там була хвиля».
«З твоїм чоботом усередині».
Над ними торговка рибою протягла стіл по дошках. Крізь щілини посипався дрібний дощ із луски. Томмі запізно закрив рота.
«Хлопці! Геть зі сходів. Будемо мити».
«Одну хвилинку!»
Перше відро води хлюпнуло на підлогу ринку.
Томмі поквапливо підвівся, тримаючи човник двома пальцями. Позаду нього сходами ринула вода й понесла риб'ячу голову, яку Кіт спритно обминув. Томмі — ні. Нога ковзнула, і він гепнувся на сідниці, досі тримаючи човник над головою.
Кіт засміявся, та замовк, коли Томмі глянув на нього.
«Твої доставки», — сказав він.
Кошик стояв у безпеці на верхньому майданчику. Томмі сам поставив його там, за межею мокрої підлоги. Утім, він усе одно перевірив пляшку олії, щільніше заткнув її та зазирнув під папір, яким була загорнута хлібина. Нічого не намокло. Крім нього.
Кінець початкового уривка